Полетіла сорока з Києва

от таке то воно життя. Іноді сам не розумієш шо з тобою, але дорога кличе. І ти їдеш їдеш їдеш.

Я завжди мріяла подорожувати машиною. Куди хочеш заїжджати, де хочеш зупинятися. Ов-ва, нарешті сталося.

Водій наш випивши Бьорну став дуже жвавий, номери мають три шістки, тож першою зупинкою у нас був пост ГАЇ, він шось там "Міряу міряу". 94 км дорівнює мінус двадцять гривень.

Збараж дійсно не цікавий хоча коли їхали назад заблукали до центру (не там повернули).  В центрі симпаличний собор. І сам гетьман Богдан во всєй своєй красє.

На цій знимці мали би бути всі пасажири, але вони мене зігнорували, а дехто навіть сказав "буду я туда садітса, посмотрі сколько там скорлупи от сємічек." От такі от ми гонорові.

чомусь ці приміщення хтось назвав казематами. Прекрасний вид на внутрішній дворик замку , різблені скульптури з дерева, витончені дзеркала, гранітна підлога. Не ясно...

Виїхавш и із Збаража розумієш, що він тільки для поляків. Вони дуже люблять всі ці пльотки про Хмельницького.

Далі дорога завела нас До Тернополя. В саме його серце - Старий Млин. Просто сюр, який не працює по-суботах перд великоднем. "Приходьте в понеділок" кажуть нам і ми удаляємся...

По сусідству з Млином представлений сучачний тернопільський Гауді, не менш дивовижжя...

Ну от і доїхоли ми до Коломиї. Вранці з татом мого чоловіка складали той Великодній кошик. Ми не професіонали, робили всьо інтуітивно, у нас то хрін випадав, то яйця. Але ніби справились. Насміялись це факт.

в Коломиї направду мені було незатишно. Масні погляди, роздивляння, повільність, шось я відвикла від цього.

Модне кафе Маленький париж. В стіні замурований папуга, який несамовито верещить. Він просто не коломиянин, йому не зрозуміти перламутрово зелених фіранок штучного кеменю штучних квітів колгот у квіточку окулярів дзеркальних на потилиці запаху поганої кави з кепітан блеком музики... він просто не коломиянин.

Гарно було грати в теніс, шукати м"ячик в сусідських бур"янах, дивитися квіти на подвір"ї, слухати бджіл на груші, пити домашнє вино з порічок, яке ще лишилось з різдва. Це дійсно було приємно.

Місто-пішоходів. Доріг не існує, а тротуари новеньки.

а ще були гарні діти в кафе Еліна. Стелла і Марк, кумедні та веселі.

От ми і змінили чотирьоколісну машину на купейний вагон номер сім до Львова. повз вікно пропливають поля, як заставка Віндовс. Сонце розсіяне, квітнуть кульбабки. Кайфуша..

Келішок старого талліну, курдський чай, приглушені розмови, плєди, сліпуче сонце.

Українська закуска в меню - три різновиди сала на тарелі. Часник, цибуля - або всі, або ніхто.

На другому поверсі Віденьської кав"ярні. Обслуговування офіціантів у чотири руки, молдавське молоде вино. Люблю Львів за музику міста: там звенять дзвони, там грає самотня труба, обрізають траву, поливає машиа, розмови польські за сусідным столиком.

Виставка Коха в Дзизі. Яскрава весела львівська

На останок трошки порцелянових прикрас із вернісажу...